Опис
Цю історію ви знаєте, бо про неї говорив увесь світ. Вона про облогу Маріуполя, який став однією з перших жертв Росії на початку повномасштабного вторгнення. Ви дізналися про неї завдяки журналістам, які вирішили залишитися в місті протягом перших 20 днів і висвітлювати весь жах, що відбувався на вулицях, у підвалах і в лікарняних палатах.
Євген Малолєтка, фотографуючи постріли танків по житлових будинках, народження і смерті дітей, фіксуючи те, що немислимо для цивілізованої людини, задокументував один з найдраматичніших епізодів сучасної історії.
Ця книжка про людей і про відповідальність журналіста: донести їхню правду, підтримувати звʼязок. У цій історії, крім усього, ідеться про те, як це — бути в тій миті, коли місто оточене і тебе шукає ворог, як це — натискати на кнопку фотоапарата, коли над тілом мертвого сина плаче батько, як це — бачити найстрашніше і не опускати камери.
Про авторів
Євген Малолєтка
Фотожурналіст, висвітлює події війни в Україні з 2014 року. Лауреат двох Пулітцерівських премій (2023) у номінаціях Public Service та Breaking News Photography, переможець World Press Photo: Photo Of The Year (2023) за фото з маріупольського пологового будинку, відзначених також багатьма іншими світовими нагородами.
Мирослав Лаюк
Письменник і воєнний документаліст. Викладач Києво-Могилянської академії. Автор романів і поетичних книжок, серед яких «Баборня», «Залізна вода», «Осоте!», «Метрофобія», а також книжок репортажів та есеїв «Списки» і «Бахмут», яка отримала Премію імені Юрія Шевельова (2024) та потрапила до коротких списків Книги року BBC (2024) і The Peterson Literary Prize (2024).
Відгуки
Фотооб’єктив журналіста вихоплює обличчя, речі та предмети миттєво й безпомилково — ми бачимо цю війну, війну, яку розпочала проти нас Росія, майже в онлайн-режимі, ми слідкуємо — вже котрий рік, із дня в день — за цим насуванням болю та смерті. А втім, камера теж не здатна передати всього відчаю та надії людини, яка фіксує реальність, ловлячи її об’єктивом. Журналіст, свідок, очевидець теж має потребу оповідати, виговорювати свою історію, коментувати свої знімки. Євген це зробив просто, чесно і відверто. Від цього стає боляче. Але, разом із тим, за цим болем проступає світло. Світло майбутнього повернення. Світло майбутнього життя.
Сергій Жадан, письменник, перекладач
Це і є війна — увесь її жах та дивовижна людяність, що виходить на поверхню. Це і є життя, смерть та химерна суміш повсякденності й епохальної трагедії.
Пітер Померанцев
Я познайомився з Євгеном Малолєткою на прем’єрі фільму «20 днів у Маріуполі» і відразу відчув до нього глибоку повагу. Мало хто з нас міг би дорівнятися до мужності, яку проявили він, Мстислав Чернов і Василиса Степаненко, залишившись під вибухами у вигорілому місті, яке покинули всі інші репортери.
«Облога Маріуполя» показує нам речі, які здатен побачити лише винятковий фоторепортер із гострим чуттям на найважливіше. Євген, пронизуючи куряву та моральну імлу, гранично відверто розповідає про початок війни й занурює нас у тремтливе серце міста, у якому співіснують життя, смерть, страх і обов’язок.
«Ви той журналіст, який залишився?» — запитує місцевий житель серед руїн. Так, це він. І завдяки тому, що він залишився, ми всі стали свідками.
Христо Грозєв
