Цю історію ви знаєте, бо про неї говорив увесь світ. Вона про облогу Маріуполя, який став однією з перших жертв Росії на початку повномасштабного вторгнення. Ви дізналися про неї завдяки журналістам, які вирішили залишитися в місті протягом перших 20 днів і висвітлювати весь жах, що відбувався на вулицях, у підвалах і в лікарняних палатах.
Євген Малолєтка, фотографуючи постріли танків по житлових будинках, народження і смерті дітей, фіксуючи те, що немислимо для цивілізованої людини, задокументував один з найдраматичніших епізодів сучасної історії.
Ця книжка про людей і про відповідальність журналіста: донести їхню правду, підтримувати звʼязок. У цій історії, крім усього, ідеться про те, як це — бути в тій миті, коли місто оточене і тебе шукає ворог, як це — натискати на кнопку фотоапарата, коли над тілом мертвого сина плаче батько, як це — бачити найстрашніше і не опускати камери.
Про авторів
Євген Малолєтка
Фотожурналіст, висвітлює події війни в Україні з 2014 року. Лауреат двох Пулітцерівських премій (2023) у номінаціях Public Service та Breaking News Photography, переможець World Press Photo: Photo Of The Year (2023) за фото з маріупольського пологового будинку, відзначених також багатьма іншими світовими нагородами.
Мирослав Лаюк
Письменник і воєнний документаліст. Викладач Києво-Могилянської академії. Автор романів і поетичних книжок, серед яких «Баборня», «Залізна вода», «Осоте!», «Метрофобія», а також книжок репортажів та есеїв «Списки» і «Бахмут», яка отримала Премію імені Юрія Шевельова (2024) та потрапила до коротких списків Книги року BBC (2024) і The Peterson Literary Prize (2024).
Відгуки
Дуже рідко трапляється, коли одна фотографія має таку силу, що не тільки фіксує історію, а й змінює її хід. Євгенів знімок породіллі, яку на ношах вивозять з розбомбленого росіянами пологового будинку в Маріуполі, — саме така фотографія.
Джеймс Нахтвей, американський воєнний фотограф, лауреат Robert Capa Gold Medal та World Press Photo of the Year
У той час російська пропаганда намагалася переконати світ, що цивільне населення не зазнає нападів, а міжнародні політичні лідери тим часом сперечалися про обсяги допомоги, яку слід надати Україні. Але правда, що містилася в цьому одному кадрі, знищила російську кампанію з дезінформації, згуртувала політичну волю й додала мужності колективній свідомості світу. І багато перепон для надання допомоги Україні просто зникли.
Ефект від знімка Євгена був приголомшливим і миттєвим. Але він на цьому не зупинився. Ризикуючи власними життями, він і його колега Мстислав Чернов продовжували документувати й висвітлювати події зсередини лікарні, поки російських військ у Маріуполі ставало дедалі більше. Журналістам ледь вдалося прорватися через російські позиції в останній момент.
Знімки, які Євген зробив протягом тих жахливих тижнів, уже стали одними з найпотужніших візуальних документів війни, створених за історію людства. Рівень задокументованих ним руйнувань, жорстокості й відвертої нелюдяності здається немислимим. Але правда, зафіксована на цих знімках, є такою ж незаперечною, як і співчуття, яке ми відчуваємо до людей на них.
Первісну силу кадрів Євгена диктували самі обставини, але його розуміння тонкощів, складнощів та нюансів мови фотографії підносить ці знімки до рівня мистецтва — не естетичного мистецтва, а такого, що здатне промовисто й потужно інформувати та надихати людей, викликаючи одночасно гнів та співчуття.
Він і досі виконує свою роботу, щоденно наражаючи себе на небезпеку. Його відданість своїй справі безмежна. Його любов до своєї країни незламна.
Я познайомився з Євгеном Малолєткою на прем’єрі фільму «20 днів у Маріуполі» і відразу відчув до нього глибоку повагу. Мало хто з нас міг би дорівнятися до мужності, яку проявили він, Мстислав Чернов і Василиса Степаненко, залишившись під вибухами у вигорілому місті, яке покинули всі інші репортери. «Облога Маріуполя» показує нам речі, які здатен побачити лише винятковий фоторепортер із гострим чуттям найважливішого. Пронизуючи куряву та моральну імлу, Євген гранично відверто розповідає про початок війни й занурює нас у тремтливе серце міста, де співіснують життя, смерть, страх і обов’язок. «Ви той журналіст, який залишився?» — запитує місцевий житель серед руїн. Так, це він. І завдяки тому, що він залишився, ми всі стали свідками.
Христо Грозєв, болгарський журналіст-розслідувач видання Bellingcat
«Облога Маріуполя» Євгена Малолєтки — це потужна й важлива добірка кадрів облоги Маріуполя та війни в Україні від початку конфлікту в 2014-му до повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року та наступних місяців.
Лінсі Аддаріо, американська фотожурналістка, лауреатка Пулітцерівської премії
Євген без жодної формальної освіти у сфері фотографії став одним із найвидатніших воєнних фотографів цього покоління: його знімки сміливі, приголомшливі та змістовні, вони передають жахіття облоги Маріуполя так, як це не вдалося жодному іншому фотографу. Знімки Малолєтки та історії, що стоять за ними, є ключовими для розуміння війни в Україні та необхідності фотожурналістики як такої.
Це і є війна — увесь її жах та дивовижна людяність, що виходить на поверхню. Це і є життя, смерть та химерна суміш повсякденності й епохальної трагедії.
Пітер Померанцев, українсько-британський журналіст, письменник та телепродюсер
Фотооб’єктив журналіста вихоплює обличчя, речі та предмети миттєво й безпомилково — ми бачимо цю війну, війну, яку розпочала проти нас Росія, майже в онлайн-режимі, ми слідкуємо — вже котрий рік, із дня на день — за цим насуванням болю та смерті. А втім, камера теж не здатна передати всього відчаю та надії людини, яка фіксує реальність, ловлячи її об’єктивом. Журналіст, свідок, очевидець теж має потребу оповідати, виговорювати свою історію, коментувати свої знімки. Євген це зробив просто, чесно і відверто. Від цього стає боляче. Але разом із тим за цим болем проступає світло. Світло майбутнього повернення. Світло майбутнього життя.
Сергій Жадан, письменник
